Їстівне каміння

Чи існує їстівне каміння?.. Звичайно, існують камені, придатні в їжу, - це кухонна або кам'яна сіль, селітра, магнезіальна та глауберова солі та інші.

Дуже багато їстівних каменів, а саме солі ми або приймаємо разом з їжею, або найчастіше користуємося ними у вигляді різноманітних ліків.

Однак цими прикладами їстівні камені не обмежуються, і можна навести багато разючих випадків, коли люди харчувалися камінням.

Насамперед, нагадаємо, що є такий мінерал – барит, або важкий шпат, який дуже легко розмелюється у борошно, дешевий і важкий, і тому його часто підмішували до різних товарів, які продаються на вагу, – особливо до борошна пшеничного. У свій час у Німеччині, наприклад, фальсифікація борошна, досягла таких розмірів, що для боротьби з цим навіть заборонили видобуток бариту.

Не краща ситуація з іншим каменем - тальком, який завдяки своїй м'якості і пластичності дуже вигідний - в деяких цукерках і тягучках. Виявляється, що чисте талькове борошно нерідко вживалося в цукерковому виробництві, і хоча, ймовірно, воно великої шкоди шлунку не приносить, але навряд чи його можна вважати нормальною і поживною частиною ласощів.

Ще в середні віки різні "їстівні камені" підмішували до борошна або хліба, головним чином, щоб вигадати вагу. У муку додавали "їстівні камені" білого кольору, пухкої землистої будови або розмелені в порошок: барит, крейду, гіпс, магнезит, глину, пісок і т. д. У молоко і сметану часто домішували крейду, вапно, магнезію; в коров'яче масло підмішували воду, галун, сіль, глину, гіпс, крейду. У сир клали ті ж речовини: гіпс, крейда та барит; какао та шоколад іноді містили домішки залізної охри, бариту, піску. У мед підмішували глину, крейду, гіпс, пісок, тальк, барит. У цукор домішували гіпс, крейду, барит.

Як це не здається дивним, але виявляється, що в багатьох місцях земної кулі є любителі поїдати їстівні камені. Наприклад, в екваторіальній Америці, Колумбії, Гвіані та Венесуелі є цілі племена геофагів-аматорів, які їдять землю, хоча не страждають від відсутності інших харчових речовин. У Синегалі їдять зелену глину через її приємний смак. Ті, що переїхали в Америку з Синегалу і тут намагаються відшукати подібні породи.

Папуаси з району Гумбольдтової затоки вживають в їжу деякі їстівні камені тих місць.

Землеїдання виявилося звичайним явищем в Ірані, де навіть у звичайний урожайний час на базарах продаються також їстівні камені: глина з Магаллата і глина з Гівеха. Глина з Магаллата є білою, жирною на дотик, що прилипає до язика, яку жителі охоче вживають у їжу.

В Італії було дуже поширене приготування страви, яка називалася "аліка" і складалася з суміші пшениці та ніжного мергелю; останній видобувався у районі Неаполя і надавав білий колір і м'якість цій страві.

У Сибіру, в районі Охотська, у народів, що тут жили раніше існувала особлива страва, в яку додавалася глина. Ця страва готувалась із суміші коаліну та оленячого молока. Вона вважалася особливими ласощами, і нею пригощали різних почесних мандрівників.

Ми бачимо з цих прикладів, що їстівне каміння існує; наскільки воно поживне – інше питання; але безсумнівно, багато з цього каміння за своєю пластичністю та м'якістю дуже приємні та покращують смак деяких харчових речовин; інші їстівні камені є корисними ліками.