Історія годинника

У давнину люди поряд з сонячними, водяними та пісочними використовували ще й вогняний годинник. Так, англійський король Альфред Великий (871-901 рр.) пристосував свічки для регламентування своєї денної роботи. Свічка, яка згоряла повністю приблизно за третину доби, поміщалася всередині дерев'яного ліхтаря з віконцями із тонкого рогу для захисту вогню від протягів. Французький король Людовік 9 (1215–1270 рр.) як годинник використав трифутову свічку. Карл 5 користувався свічками, розміченими на 24 частини. Спеціально призначені люди періодично приходили та доповідали йому, до якого поділу догоріла свічка, щоб монарх міг планувати свій час. Провідникам в Альпах розмічена свічка була будильником. У певному місці у свічку встромлялася шпилька, до якої прив'язувався важкий предмет. Коли вогонь діставався шпильки, предмет падав на підлогу і будив мандрівників.

Вогонь як годинник для вимірювання нічного часу особливо широко використовувався у Китаї. Деревину особливого сорту товкли, стирали в муку і готували з неї тістоподібну масу, яка йшла на формування півметрових паличок товщиною в палець і триметрових шнурів завтовшки з гусяче перо. Такі палочки-годинники вставлялися вертикально в металеві вази і повільно тліли, відраховуючи час і принагідно наповнюючи приміщення пахощами. Шнури згортали в кільця, утворюючи з них конічну спіраль, яка розширювалася вниз, і підвішували її на кронштейні над піддоном. Щоб завести такий годинник, потрібно було запалити спіраль з нижнього кінця. Позначки, що робилися на спіралі, ділили нічний час п'ять частин. Такий спосіб вимірювання часу досить точний. За бажанням годинник можна було легко перетворити на будильник, підвісивши маленьку металеву гирку в певному місці спіралі. Вогонь, дійшовши до підвісу, перепалював нитку, і гирка з шумом падала на мідний піддон.

Наші предки використовували годинник у вигляді масляних ламп. Посудина, куди заливалася світильна олія, виготовлялася з скла, а по шкалі, нанесеної на посудині, можна було стежити за рівнем масла, який залишився. Декілька таких примітивних приладів можна зустріти в музеях Європи.

Громадський годинник, розвішаний на вулицях, на те й громадський, щоб привертати увагу багатьох людей. До цього невблаганного висновку дійшов муніципалітет Парижа, затвердивши будівництво такої дивної конструкції. Величезна куля обертається на вертикальній осі, а маленька біла кулька, укріплена на поверхні її, грає роль "стрілки". На кілочках, "вбитих" у землю навколо споруди, накреслено цифри від 1 до 12. Щоб дізнатися, котра година, треба обійти кулю і подивитися, яка з кілочків закриває маленьку кульку. Як не дивно, найбільше новий годинник припав до душі не дітям, а дорослим.

Наручний годинник першим виготовив паризький ювелір Нітон. У 1809 році на замовлення дружини Наполеона 1 Жозефіни він виготовив два однакові золоті браслети, прикрасивши їх коштовним камінням і перлами. В один браслет він вмонтував мініатюрний годинник, в інший - календар. Проте годинник із браслетом не викликав інтересу у годинникарів того часу. Такий годинник набув поширення у Франції тільки з 1850 року, а їх серійне виробництво було організовано значно пізніше: спочатку у Швейцарії (1880), потім в Англії та США.

Першим наручний годинник оцінили військові: моряки, авіатори, артилеристи. Згодом віддали належне новинці і жінки. У 20-х роках нашого століття з'явився перший жіночий наручний годинник, у конструкції якого явно переважали елементи прикраси. Не тільки браслет, а й корпус годинника почали робити з благородних металів і обробляти дорогоцінним камінням. Але, незважаючи на зовнішню привабливість, наручний годинник вважався плодом жіночих забаганок і користувався поганою репутацією: технологія, яка застосовувалася на той час, не могла гарантувати необхідної точності ходу годинника.