Велетенські секвої

Майже не поступаються евкаліптам по висоті хвойні дерева Північної Америки - секвої. Найвищі з них досягають у висоту понад 100 м, але стовбури їх значно товщі, ніж у евкаліптів. Одне з цих дерев мало 46 м у обхваті та 15 м у товщину. Завдяки поздовжнім борознам, їх стовбури нагадують колони старовинних грецьких храмів. Секвої можна віднести до так званих "живих копалин". Вони були поширені майже на всій північній півкулі ще в льодовиковий період. Під такими деревами колись ходили гігантські ящіри-бронтозаври та динозаври, а на гілках відпочивали предки сучасних птахів – птеродактилі.

Середній вік секвої, як і евкаліптів, 3-4 тисячі років. За підрахунком річних кілець на пні однієї спиляної секвої було виявлено рекордний вік – 4830 років!

До речі, звалити такого велетня дуже важко. Одну секвойю спилювали семиметровою пилкою протягом 17 днів. Для перевезення такої секвої потрібно було 30 великих залізничних платформ. Відомі випадки, коли на пні гігантської секвої влаштовувався танцювальний майданчик, або коли в дуплі дерева-гіганта було обладнано великий гараж.

В одному з музеїв Нью-Йорка виставлено частину величезної секвої з Каліфорнії. Висота цього гіганта досягала 240 футів! Виставлена в Нью-Йорку частина секвої мала в обхваті 75 м. Усередині було обладнано зал, де вільно розміщувалося 150 осіб.

На відміну від евкаліптової деревини, деревина секвої легка, проте вона теж не гниє - через це свого часу широко використовувалася на різних будівництвах. Це призвело до майже повного знищення секвой. Лише невелика кількість зелених гігантів збереглася у заповідниках.

Досить цікава історія походження назви секвої. Спочатку ці величезні дерева називалися каліфорнійськими соснами, або мамонтовими деревами, оскільки кінчики гілок, загнуті вгору, нагадували ікла цих тварин. Підбираючи для дерева наукову назву, шведський ботанік Лінней захотів назвати її ім'ям англійського полководця Веллінгтона. Тому в 1859 р. дерево отримало назву "веллінгтонія велетенська". Але ця назва існувала недовго. Незадоволені американці перехрестили дерево на ім'я свого національного героя Джорджа Вашингтона на "вашингтонію велетенську". Однак і ця назва виявилася недовговічною. Вчені прийняли компромісне рішення і почали називати дерева так, як їх звали індіанці – секвоя. Цікаво, що ім'я Секвойя мав один із вождів індіанського племені ірокезів, який очолював визвольну боротьбу проти іноземних поневолювачів.

Отже, замість англійця та американця у назві секвойї увічнено ім'я індіанського народного героя. Водночас вживається також і стара назва: "мамонтове дерево".

У 1857 р. секвойі потрапили до Криму до Нікітського ботанічного саду, де зараз вражають відвідувачів своїми розмірами.