Розпад Пангеї та Гондвани

Розпад Пангеї та Гондвани викликає чималий інтерес серед геологів, які вивчають походження та розвиток континентів. А почалося все в середині палеозойської ери, коли склалися два континентальні конгломерати: один — лавразійський, інший — гондванський. Кожен із них складався з кількох стародавніх материкових брил, спаяних між собою гірничо-складчастими поясами. Гондванський конгломерат розташовувався переважно у південній півкулі і став ареною потужного пізньопалеозойського заледеніння. Лавразійська брила простягалася через тропіки та субтропіки. До середини кам'яновугільного періоду ці суперконтиненти спочатку зблизилися, а потім зімкнулися у смузі сучасного Західного Середземномор'я та Мексиканської затоки. Виникла нове утворення, яке геологи назвали Пангеєю. Навколо Пангеї простягався безкрайній океан. Цей океан отримав назву Тетіс.

У південній частині Пангеї ще сповзали з височин льодовики, коли виявилися перші ознаки нестійкого стану, в якому виявилася тектоносфера на межі палеозою та мезозою. Відбулися розколи земної кори. Гігантські розломи розсікли земну кору переважно на стику Лавразійського та Гондванського мегаблоків. Уздовж цих провалів, які незабаром заповнилися водою, виливалися базальтові лави, а подекуди траплялися і вулканічні виверження. З часом рельєф суші ставав дедалі більш порізаним і контрастним. Нарешті окремі тріщини стали зливатись разом, утворивши єдину розгалужену систему прогинів, які були обрамлені глибинними хребтами. Ландшафт низки внутрішніх областей Пангеї, певне, став нагадувати сучасну Східну Африку.

Одна система континентальних рифтів, огинаючи Багамський виступ, з району сучасної Мексиканської затоки простягалася вздовж Аппалачських гір, на той час уже значною мірою зрізаних ерозією. Рифти розвивалися назустріч Тетісу, який глибоко вклинився в Пангею на сході. Інший ланцюжок рифтів утворився в південній, гондванській частині суперконтиненту. Рифти, немов тріщини на розколотій тарілці, зорали її від краю до краю. Тим самим намітилися напрями основних розколів, які невдовзі призвели до поділу Пангеї на Лавразійський і Гондванський континентальні блоки та дрібніші фрагменти.

Зараз ще важко визначити, коли відбулося повне розщеплення континентальної кори, і коли на місці наземних рифтів виникли перші ділянки з океанічною корою. Непрямі дані свідчать, що вік найдавніших ділянок кори з типово океанічною структурою сягає 180—160 млн. років, тобто є середньопізньоюрським. Таким чином, процес розколу континентального субстрату Пангеї протікав надзвичайно довго, приблизно 80—100 млн. років. Однак це був лише перший акт драми. Він завершився виникненням протоокеанічної западини Центральної Атлантики, яка відокремила Африкано-Південноамериканський виступ Гондвани від Північно-Американської брили, яка у смузі від Гренландії до Британських островів ще з'єднувалася з Євразією.

Таким чином, вже на межі юрського та крейдяного періодів Лавразійський та Гондванський блоки розійшлися і Пангея перестала існувати. Гондванський блок, що зберігав відносну цілісність, у крейдяний період розпався на кілька великих фрагментів. Вже в неокомський час між Африкою та Південною Америкою, які становили до того єдине ціле, сформувалася складна система континентальних рифтів, окремі відрізки якої йшли далеко від основного напряму розколів. У ранній крейді від Африки відкололися Індостанський, Мадагаскарський та Австрало-Антарктичний блоки. Розпад Гондвани завершився в кайнозої відділенням Антарктиди від Австралії.