Землі Арктики

У 1707 році, під час полювання на китів у холодних водах Північного Льодовитого океану, голландський капітан Джилліс побачив на півночі від Шпіцбергена високі звивисті береги якоїсь невідомої землі Арктики з плоскими вершинами. Великі зосередження льоду не дали Джиллісу дістатися цієї землі, але він досить докладно замалював її береги і наніс на карту. З того часу "землю Джилліса" розшукували численні мореплавці.

У 17–18 ст. ходили чутки, що десь на північ від гирла річки Колими є невідома велика земля. У 1764 р. на пошуки цієї таємничої землі Арктики вирушила з Анадиря спеціальна експедиція у складі С. Андрєєва, Ф. Татарнікова та Ю. Коновалова. На північ від Ведмежих островів, С. Андрєєв побачив вдалині острів, "немалий, довжиною приблизно верст вісімдесят або і більше". Але через хворобу одного зі своїх супутників С. Андрєєву довелося повернутися назад. У 1769–1771 pp. військові геодезисти Леонтьєв, Лисов і Пушкарьов вирішили дістатися таємничої "землі Андрєєва". Вони тричі здійснювали тривалі походи льодом на північ від Ведмежих островів, проте ніякої землі не побачили. Даремно розшукували "землю Андрєєва" інші експедиції. У 1943 р. експедиційне судно "Смольний" досягло району, де бачили "землю Андрєєва". Однак, незважаючи на добру видимість, яка не так часто трапляється в Арктиці, дослідники не помітили жодного натяку на існування землі. Таємнича земля Арктики немов одягла на себе казкову шапку-невидимку.

Ще цікавіша історія "землі Саннікова". Її бачили кілька дослідників. На кордоні двох морів, які омивають Азіатську частину Росії, – Східно-Сибірського та моря Лаптєвих – розташовані великі Новосибірські острови. Досліджуючи їх у 1810 р., промисловець Я. Санніков помітив невиразні обриси невідомої землі Арктики. Він одразу вирушив до неї по льоду, але, натрапивши на широку смугу води, змушений був повернутися назад. На наступний рік Я. Санніков знову побачив таємничу землю, розташовану приблизно на відстані 70 км на північ від Новосибірських островів. Після цього на картах з'явилася земля Санникова.

Відомий мандрівник, лейтенант П.Ф. Анжу вирішив відвідати та дослідити цю землю Арктики. Пройшовши десятки кілометрів суцільним льодом у напрямку, вказаному Я. Санниковим, П. Анжу не знайшов острова, але помітив сліди диких оленів, які йшли попереду кудись на північ. Це свідчило, що близько є суша. Минуло кілька десятиліть. У 1886 р. на дослідження Новосибірського архіпелагу вирушила експедиція Російської Академії наук, якою керував географ Е.В. Толь. Одного серпневого дня вчений побачив вдалині контури невідомих гір. Невже це ще одна земля Арктики? Так, він і справді бачив землю. "Таким чином, повідомлення Саннікова підтвердилося повністю", - записав Е.В. Толь у своєму щоденнику. Але досягти таємничої землі Арктики Е.В. Толю також не вдалося: відважний дослідник загинув десь у льодах.

Наприкінці минулого століття поблизу передбачуваного місцезнаходження "землі Саннікова" дрейфувало судно Ф. Нансена "Фрам". Славний норвежець натрапив на ознаки існування таємничої землі Арктики, але вже почалася полярна ніч, і довкола нічого не можна було розгледіти. Коли ж настав полярний день, корабель Нансена вже був далеко від цих місць.

Прихильником існування "землі Саннікова" був видатний дослідник Азії академік В.О. Обручев - автор відомого науково-фантастичного роману "Земля Саннікова". На його пропозицію на пошуки загадкової землі протягом кількох років вирушали криголами "Єрмак", "Георгій Сєдов", "Садко". Над льодовими просторами не раз пролітали літаки спеціальних повітряних експедицій, розшукуючи землі Джилліса, Андрєєва та Саннікова, але жодну з них так і не знайшли. Остаточно доведено, що цих земель Арктики не існує. Землі, які тривалий час інтригували дослідників своєю "невловимістю", довелося "закрити".

Але все-таки, що за землі Арктики бачили Джилліс, С. Андрєєв, Я. Санніков та Е. Толь? Сучасна географічна наука відповіла це питання. Використовуючи матеріали дослідження арктичних льодів науковими станціями, що дрейфують, вчені дійшли висновку, що всі зазначені "землі Арктики" насправді були велетенськими айсбергами, які народилися біля берегів Канадського архіпелагу. Відомо, що більшість айсбергів розташована під водою, на поверхню виходить лише 1/6 або навіть 1/7 їх частина. Тому, напрямок їхнього дрейфу залежить не так від вітрів, як від глибинних течій. Під впливом тепла більшість айсбергів встигає розтанути ще до винесення їх течіями з моря Лаптєвих, але деякі з них існують значно довше. Такі "землі Арктики" як землі Джилліса, Андрєєва та Саннікова були гігантськими крижаними островами, які повільно пливли через Північний Льодовитий океан.