Географічні карти

У 15 столітті зростають потреби знаті у розкоші. Великий попит на золото, прянощі та спеції. Все це є в Індіях, як тоді називали країни Південно-Східної Азії. Для розвитку мореплавання були потрібні географічні карти. Від арабів європейці отримали матеріали стародавніх географів, знайдені у зруйнованих містах та бібліотеках колишньої Римської імперії. Стають відомі великі таблиці географічних координат багатьох пунктів вже відкритого світу. Основи цих таблиць араби запозичували з праць видатного вченого давнини Клавдія Птоломея. Італійці складають географічні карти за новими матеріалами мандрівників. Широко була відома тоді Каталонська географічна карта світу (1375), географічні карти венеціанського картографа Андрія Біанки (1436), прекрасні свого часу географічні карти Фра Мауро (1459).

На географічних картах Фра Мауро вся житлова суша "втиснута" в одну півкулю. На заході дуже чітко та з великою достовірністю зображені контури берегів Іспанії, Португалії, Франції (Галії), Італії та інших країн. Показано західний берег Африки, південь якої стиснутий рамкою карти. Чітко показані Перська затока, Червоне море, море Індійське та три "Індії". Перша – "Індія прима", друга – "Бенгалія Індія секонда", третя – "Індія китайська", або "Терця". Показано острів Цейлон (Зайлам), острів Суматра, або Тапробана, на сході острова Ява або "Ява мажор" і, нарешті, Сімпанго, або Чіпангу - Японія. Американського континенту на цих географічних картах немає. Друга, мається на увазі півкуля зайнята Морем-океаном, або морем Мороку, куди шлях вважається "богопротивним", майже забороненим.

Географічні карти Птоломея, авторитет праць якого тоді був непохитним, показували, що на частку житлової і відомої тоді суші припадала половина. Але визнана вже кулястість Землі, потреба, за будь-що дістатися до "Індії", де знаходилися потрібні Європі товари, і багато невдалих спроб обійти Африку все частіше викликають думку про шлях на захід...

Створення географічних карт виконується за допомогою картографічних проекцій - способу переходу від реальної геометрично складної земної поверхні до площини карти. Для цього спочатку переходять до математично правильної фігури еліпсоїда або кулі, а потім проектують зображення на площину за допомогою математичних залежностей. У цьому використовують різні допоміжні поверхні: циліндр, конус, площину. При цьому практично стандартом зараз стало розташування сторін світу: півночі зверху і відповідно півдня внизу, заходу ліворуч і сходу справа, відносно того, хто дивиться на карту.

Будь-які географічні карти містять спотворення довжин, кутів, форм та площ. Ці спотворення різних видів, величина яких залежить від виду проекції, масштабу карти і охоплення проектованої території. Виявити на карті спотворення довжин уздовж меридіанів можна порівнявши відрізки меридіанів між двома сусідніми паралелями — якщо вони знаходяться на одному рівні, то спотворень довжини немає. Про характерне для більшості карт спотворення кутів можна зробити невтішний висновок у разі, коли паралелі і меридіани не утворюють між собою прямих кутів. Розрізнити спотворення форми можна порівнявши довжину та ширину будь-якого географічного об'єкта на географічній карті та глобусі — якщо співвідношення форм пропорційні, то спотворення за цим критерієм немає.